Нещодавно в голови науковців Обсерваторії Трабла потрапив таємний документ під драматичною назвою “Самоорганізація речовини та еволюція біологічних макромолекул”. Спочатку ніхто нічого не зрозумів, тому в розпачі всі пішли пити чай – час, що був витрачений на спробу зрозуміти про що йдеться, можна було б витратити більш корисно, наприклад, на ще одну чашку чаю. Наступного дня один з нас випадково взяв цей документ згори, а не знизу, і всі вже пішли пити чай під враженням від прочитаного. Тепер вже остаточно стало зрозумілим, чому цей документ був утаємничений.
Всі помиляються, життя всіх людей – це дайджест помилок, це історія наслідків помилок, історія їх ігнорування, історія їх виправляння та циклічного повторення в інших варіаціях, за інших обставин, коли старі та майже мертві помилки виглядають новонародженими та сповненими сил і планів на майбутнє спільне життя. Звичайно, пересічні громадяни не в стані порівнятися з справжніми професіоналами в питаннях помилок – з нами, з вченими. На відміну від інших, вчені все обґрунтовують, навіть помилки і навіть їх ігнорування обґрунтовують потужно, з математичними викладками і публічними публікаціями у рецензованих виданнях та ще й за рахунок грантів. З усіх видів людської діяльності тільки наука здатна отримувати фінансування помилок, тільки вчені здатні монетизувати їх наслідки, тільки науковці здатні отримати всесвітню славу, помиляючись без зупину і тільки в науці помилка є джерелом доданої вартості, а не сорому. Саме тому вчений, який створив цю працю, був Нобелівським лауреатом, а не Сусідським лузером. В своїй праці наш колега довів, що саме помилка є передумовою життя, що помилка і є життям, що саме помилка відповідальна за розвиток життя та його різноманіття. Нам, вченим, професійним помилянтам, безмежно приємно не просто пити чай, а пити його з усвідомленням, що ми помиляємось не аби як, а життєдайно, що саме заради життя необхідно та надважливо помилятися у всьому його спектрі.
Слід зауважити, що ця таємна праця містила розділ, який також доводить й інше: кількість помилок має певну межу, за якою життя не здатне себе підтримувати та не годне продовжуватись надалі. Це призводить до безглуздості існування чайних плантацій без самого людства, якщо воно, чи його окремий екземпляр, перетинає цю межу з притаманною деяким сміливістю, яка після аналізів на антитіла виявляється звичайним вірусом людської глупоти та хронічним невіглаством. Про це та про інше ми готуємо звіт до НАХІБА, Національної Академії Халеп І Буденного Апокаліпсису, а саму працю ставимо на полицю до інших таємних робіт – таємниці та чай мусять мати своє місце.
Доречних антитіл до ваших тіл і да прібудєт з вами еволюція.
Обсерваторія Трабла