Contagium vivum fluidum – заразна жива рідина, як колись називали віруси, бо ще не було засобів роздивитися таку дрібноту. Накопичені наукою знання дозволяють припустити, що колись віруси обрали менш витратну стратегію існування: навіщо набувати мембрану, навіщо створювати ядро та всі інші допоміжні структури, які потрібно утримувати з великими енерговитратами, коли можна скористатися тими, хто все це вже набув та вже має складну систему функціонування разом з механізмами утилізації продуктів життєдіяльності.
Це все сталося до LUCA (Last Universal Common Ancestor), останнього універсального спільного предка всіх існуючих сьогодні живих організмів – архей та бактерій, флори та фауни – тому віруси ніхто з них, вони самі по собі. Якщо напочатку історії життя було слово, то після нього відразу з’явилися віруси. Накопичені наукою знання вже дозволяють сказати, що саме віруси породили життя, це саме вони започаткували біологію та запустили еволюцію, відіграючи в ній майже провідну роль, якщо говорити про горизонтальне перенесення геномних даних та симбіогенез. Іншими словами – це вони нас породили, а не ми їх, це ми в їхньому світі, а не вони в нашому.
Фактично вірус – це вирвана сторінка з роману, коли відсутні попередні сторінки і цей роман неможливо дочитати до кінця, тому що відсутні й наступні, хоча сама сторінка написана за всіма літературними (біологічними) канонами: всі літери поєднані у слова, слова в речення, а речення разом створюють коротеньку та зазвичай доволі просту розповідь. Але ця вирвана сторінка, як і повноцінний роман, мріє про видання, марить про великі наклади, перевидання та передрук, воліє відомості та успіху серед читачів.
Останні дослідження показують, що наші вірусоподібні прабатьки з’явилися в діапазоні 4,25-4,4 мільярдів років тому, що дає їм “невеличкі” переваги. За ці роки вже немає саме тих вірусів, які все започаткували, але вірус SARS-CoV-2 відноситься саме до найпрадавньої гілки РНК-вірусів. ДНК-віруси – це більш пізній винахід еволюції вірусів, який набагато молодший за свого РНК родича, тому ми маємо справу з доволі досвідченим та прагматичним мрійником, який заради більших накладів та заради більшого охоплення читачів користується досвідом, що перевищує середній вік людини у майже шістдесят мільйонів разів.
Ми нічого не можемо йому диктувати – не ми встановлюємо правила, їх колись встановили саме віруси і саме вони ці правила постійно підлаштовують під себе. Ми не здатні адаптуватися під них, якщо вони цього не схочуть та самі ж це не облаштують. Ми можемо лише вивчати правила, встановлені ними, та реагувати, виходячи з накопичених знань, які доводиться постійно оновлювати, намагаючись встигати за швидкістю оновлення, яку теж встановлюють вони.
Є ще один аспект, який для когось буде доволі контрінтуїтивним. Так, ми хворіємо та навіть помираємо від вірусів, але саме завдяки їм ми не просто з’явилися, але й набули певні можливості та особливості. Вроджений імунітет та, серед іншого, плацента – заслуга саме вірусів. Вісім відсотків нашої ДНК – це ендоретровіруси (ERVs, endogenous retrovirus), таким чином ми – саме такі, які ми є – проміжний підсумок праці цих, без перебільшення, творців та архітекторів життя. Це ми живемо на їхньому тлі, а не вони на нашому, а джерелом поганого чи доброго тло стає виключно через збіг обставин, виключно ситуативно.
Доречних антитіл до ваших тіл і да прібудєт з вами еволюція.
Обсерваторія Трабла